Похід в Карпати на травневі свята - від Попа-Івана до Петроса!    


Майские Карпаты

Наша мандрівка пролягала мальовничою Чорногорою у найпопулярніший період - травневі свята.

Зустрілися з усіма учасниками походу в Івано-Франківську, сівши на автобус їхали до села Ільці, де мали пересісти на наступний транспорт до села Дземброні, звідки і мали починати свій похід. Подорозі з автобусу відкривалися чудові краєвиди на місцеві села через, які пролягала дорога. Виїжджаючи з Івано-Франківська у вікні виднілися сурові хребти Ґорґанського масиву із своїми вершинами Ігровця, Високої, Середньої. Також довшу ділянку дороги їхали вздовш однієї з най прекрасніших рік Карпат - Прута. Саме на ній знаходиться славнозвісний Яремчанський водоспад, і саме Прут являється найскладнішою гірською рікою в Україні серед водних видів спорту, а саме сплавів. Доїхавши до Ільців, нас відразу чекав наступний автобус, який і завіз нас до початку нашого маршруту.

Полонина Смотрич

Маршрут починався з нескладного набору висоти до полонини Смотрич під одноіменною горою. На полонині знаходилась колиба (пастуший будинок), пройшовши трішки вище колиби розклали намети на чудовій галявині, в затишку карпатських лісів. Смачна вечеря - час знайомства. Ще за приготування всі охоче помагали хто чим міг, хтось рубав дрова, хтось розпалював вогонь, хтось готував продукти до вечері. Ватра, дружнє середовище, бесіди, смачний борщ - що може бути краще для підняття колективного духу і незабутнього початку мальовничої мандрівки.

Поход по Карпатам

Ранок виявився чудовим і ясним. Сніданок, пакування і в дорогу. Попереду нас чекали Дзембронські водоспади і химерні скелі Вухатого каменю. Дорога до водоспадів минула швидко. Карпацькі праліси давали наснагу і дарували ранкову прохолоду. Вийшовши з лісу і підійшовши до водоспаду виявилось шо він ще не фунциклює на всю свою потужність, бо ще частково схований під снігом. Але задоволення від ранкового вмивання в холодних водах водоспаду давало свій заряд і бажання бігти далі, адже попереду нас чекали небачені скульптури вітру і води.

Вухатий камінь

Вийшовши на вершину гори Вухатого каменя перед нами нарешті розкинувся вид на весь Чорногірський хребет.

Карпати

Погода дуже посприяла - весь період п'ятиденного походу світило ясне сонце і дарувала незабутні краєвиди як самого хрепта так і вид на другі вершини українських та румунських верши.

Поп-Иван обсерватория

Вийшовши на відрізок роздоріжжя Попа Івана і решти Чорногори вирішили скинути рюкзаки і на лєхкє вибігти на Попа Івана, одного із двохтиясчників, до старої польської обсерваторії часів кінця 30-их років. По повернені зробили обідній перекус і далі в путь. Попереду нас чекали наступні вершини із своїми краєвидами. Час від часу приходилось долати лати снігу, який ще добре зберігся від нещодавної зими.

Карпати

Пройшовши вершини Дземброні і Менчула спустилися до мальовничого льодовикового походження озера Бербенескула під стрімкою горою Гутим-Томнатик. Озеро ще було сковане кригою, а над озером нависала стрімка стіна снігу, памятка сурової зими. Довгий перехід дався в знаки, усі були вимотані фізично, але заряджені позитивними емоціями від побаченого. Вечеря під відкритим небом, спогади побаченого і кольоровий сон.

Шафрани Гейфеля

Ранок виявився теплим і сонячним. Усі бажаючі окунулися в морозяні води озера, яке ще було добряче сковане льодом, та сонце робило свою справу - підтопивши частину льоду біля берега і звільнивши пляц для купання. На третій день оминувши вершину наступного двохтисячника Ребра пішли на відріг Шпиць. Де із крутого цирку стирчали кам’яні утворення в народі названі Шпицями, висота яких перевищує 100 метрів. Монументальні скульптури, пам’ятники льодовикових часів навіки застигли в камені. Після Шпиць нас чекало найвисокогірніше в Українських Карпатах озеро Несамовите, але зима наклала на нього своє панування, сховавши його під кригою і снігом.

Говерла и Петрос

Оминаючи наступні вершини з кожним кроком наближалися до неї - королеви Українських Карпат - Говерли. Бік з того боку, де йшли ми боку був ще вкрийти снігом. Що дало змогу усвідомити як то буває при зимових сходженнях підніматись на найвищу вершину Карпат.

На вершине Говерлы

Та підйом виявився не довгим, всього за пів годинки ми вийшли на вершину, де нас чекали купи туристів які піднімалися із Заросляка.

Отдых на Говерле

Фотографування, відпочинок на висоті і в низ. В низ на ночівлю і смачну вечерю. Спуск доволі крутий, але швидкий і ми вже під Говерлою на 1850 м, ще трішки дорогою до перемички і ми вже в затишному дерев’яному екологічному притулку, з широчезними лежаками і пічкою, на якій готувалась вечеря. Засідання в розмовах на накритій веранді, сусіди туристи поляки, зорі... сон.

karpathi5

Четвертий день виявився одним із найскладніших, адже в цей день потрібно було взяти одну з найскладініших і найстрімкіших вершин гору Петрос. В порівнянні з Говерлою вона нижча, її висота 2020 м, коли Говерли 2061 м. Але підйом на неї зайняв набагато більше зусиль і часу.

Говерла

Але це були останні зусиля, адеж це була остання вершина на нашому маршртуті. Після Петроса дорога вела нас тільки в низ. Перекус, спогляддання краєвидів, фотографії і час спускатись з цих мальовничих висот і незабутніх краєвидів. Дорога до нашої останньої ночівлі пролягала по пологому схилу Петроса з якого відкривались краєвиди на Рогнезьку полонину вкриту високогірними першими квітами - крокусами, які розмальовували схили в фіолетовий колір. Траверсуючи гору Шешул спускаємось до полонини Менчіл Квасівський, а далі дорогою до полонини Старе Стійло, де і розбиваємось на ночівлю. Усі переповнені незабутніми враженнями і спогадами із ще незакінченого, але вже добігшого до свого кінця походу. Вечеря, яка плавно перейшла в засідданя під ватрою і в довжелезні розмови до самої темної ночі. Над головою ясне зоряне небо, довкола чудова дружня атмосфера і тепле полум`я вогню.

П’ятий день. Сніданок і пакування наметів і речей. Спуск в село Кваси пролягає мальовничим буковим лісом. З полонин відкривається чудовий краєвид на сусідній Свидовецький хребет. В Квасах відвідуєм славнозвісне квасівське джерело мнеральної води, де кожен покуштував яка має бути справня природня мінералка з бульбашками. І рушили на автобусну зупинку ловити транспорт до Івано-Франківська.

Дорога минула скоро і Франківськ гостинно приймав в шумне місто туристів назад, нагадуючи, що час мандрівки добіг кінця. Обійми, усмішки і задоволені обличчя, незабутні спогади і бажання вернутися знов - це те що залишилось на довгі часи у кожного учасника походу.

Текст: Ярослав, місто Львів

Фото: Надежда Тарасенко, Маргарита Борзунова, г. Москва




Добавить комментарий


Защитный код
Обновить